Державні ресурси

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України



Привітання голови

3

Політика

1







Історичні відомості

 

НАРИСИ З ІСТОРІЇ РОЖИЩЕНСЬКОГО КРАЮ
Рожищенський район розташований в північно-східній частині Волинської області.

Територія – 92,8 тис. га.
Населення – 40,6 тис. чол., в тому числі сільське – 24,5 тис. чол., міське і селищне – 16,1 тис. чол.
Адміністративно – територіальні одиниці району – місто Рожище,               66 населених пунктів і селище Дубище.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами через Рожищенську районну, міську, Дубищенську селищну і 28 сільських рад.

Розпочинаючи історію  Рожищенського краю, перш за все, хочеться звернути увагу на його цікаву назву. Щодо її походження у дослідників та місцевих жителів існує кілька версій підкріплених легендами. Перша, пов’язує топонім „Рожище” із старослов’янським словом „роща”. Друга, розповідає про те, що колись проїздив цими місцями один князівський урядник. Ймовірно, була літня пора, адже в цей момент активно цвіли квіти, які настільки зачарували гостя, що від здивування він вигукнув: „Ружи ще! Ружи ще!” (від слова „ружа”, яким називали тоді квіти мальви та шипшини). Третя, остання версія, говорить, що коли понад річкою Стир колосилися жита, їхав до Луцька якийсь чиновник. Діставшись території сучасного Рожища, від побаченого він вигукнув: „Ох какое ржище!” (в перекладі на російську мову „рожь” - це жито). Не відомо, яка з трьох версій є справжньою, але проаналізувавши усі три, можна з впевненістю сказати, що суть їх одна, назва Рожище походить від краси природи місцевості, в якій знаходиться містечко.
Перші письмові відомості про Рожище датуються ХІV століттям. Збереглася дарча грамота – згідно з цим документом, у 1322 році литовський князь Любарт Гедемінович подарував його соборній церкві Івана Богослова, яка знаходилась в Луцькому замку. З того  часу воно більше трьох століть було власністю Луцького єпископа.
З археологічних досліджень відомо, що люди селилися на березі річки Стир значно раніше. Вченими було відкрито старослов’янське городище ІХ століття, де ще до прийняття християнства жили наші предки.
Рожище не раз спустошувалось під час нападу татар на Волинь, але завдяки вигідному розташуванню завжди відбудовувалось.
Протягом  ХІV – ХVІ століть більшість волинських містечок домоглися самоврядування за магдебурзьким правом. У 1567 році польський король Сігізмунд Август надав містечку Рожище магдебурське право.
Період ХVІ- ХVІІ в історії Рожища досліджений мало. Відома, що в      1777 році тут поселився єпископ Луцький Купріян Стецький. Завдяки його протекції в Рожищі за два роки було завершено будівництво Михайлівської церкви. Прикро, що цей храм не зберігся до наших часів, адже внаслідок пожежі був знищений у роки Першої світової війни.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Рожище у складі Західної Волині відійшло до царської Росії. З 1808 року містечко належало графу Стройновському, який дбав про розвиток промисловості, ремесел та торгівлі в місті.
У серпні 1812 року  прикордонні повіти Волинської губернії зайняли французькі війська Наполеона І Бонапарта. Але вже у вересні російські війська розпочали активні бойові дії і перейшли в наступ. Російські військові підрозділи переправлялися через річку Стир в кількох місцях - біля Берестечка, Луцька та в районі містечка Рожище. В жовтні 1812 року між Устилугом та Володимиром-Волинським наполеонівські війська були розбиті і відступили за річку Західний Буг до Польщі.
Після закінчення вітчизняної війни 1812 року російський імператор Олександр І нагороджував своїх полководців, і одному із них, а саме, князю Багратіону  Імеретинському царським указом було передано у власність містечко Рожище з його околицями.
В першій половині ХІХ століття на околицях містечка було побудовано кілька суконних фабрик, де переробляли вовну. З того часу цей район отримав назву Вовняна, яка збереглася до наших днів.
У 1870 році вже мешкало 860 жителів, було 192 будинки, православна церква, каплиця, молитовний будинок євангелістів, синагога, 27 сукновалень, 2 цегляні заводи, пивоварня, 17 крамниць.
Відміна кріпосного права та проходження через Рожище залізниці Київ-Варшава сприяло його розвиткові та збільшенню населення. У 1899 році тут проживало вже 3646 чоловік. З'явилися консервний та винокурний заводи, фабрика гнутих меблів та залізних ліжок.  У цей час з культових споруд була зведена кірха (євангельський костел).
Під час Першої світової війни 1914-1918 роки майже на два роки Рожище стало прифронтовим містом. Лінія фронту з літа 1916 р. і до початку 1918 р. проходила по річці Стохід. За час війни Рожище деякий час перебувало і під австрійською окупацією, тоді було спалено більшість суконних фабрик, знищено ряд житлових будівель.
У листопаді 1917 р. у Рожищі проголошена радянська влада, але вже на початку 1918р. місто захоплене німецькими військами.
З вересня 1920 р. по вересень 1939 р. місто перебувало в складі Польщі. За ці роки Рожище було значно відбудоване: з майже 400 приватних житлових будинків помітну кількість становили муровані. Активно зводилися релігійні та цивільні громадські приміщення, серед яких римо-католицький костел, школа, готель.
Відбулися також зміни у чисельності населення Рожища. Так, за даними перепису відомо, що на 1921 р. в місті проживало 3265 чоловік, а до 1932 р. ця цифра значно зросла і становила 4512.
У вересні 1939 року на територію Волині увійшла Червона Армія – і знову було встановлено радянську владу.
23 грудня 1939 року створено Рожищенський район. Керівні органи очолили А.П. Чепур (секретар райкому КПУ), Л.І. Рябчук (райвиконком),      В.І. Моринець (райком комсомолу), Гарбащук (селищна рада). 
Були націоналізовані найбільші промислові підприємства – млини, суконна фабрика, олійниці. Невеликі ремісничі підприємства об'єднано в артілі. Здійснено також націоналізацію банку та матеріальних цінностей. Землі, які були відібрані в так званих "куркулів", роздавали безземельним і малозабезпеченим селянам. У селах утворилися колективні господарства.
Та мирна праця була перервана війною з фашистською Німеччиною. Рожищенський район у теперішніх межах був окупований з 23 червня 1941 року (села Береськ, Студині, Ворончин, Іванчиці, Кременець) по 30 березня 1944 року (Вітоніж). У районі селища тяжкі оборонні бої з ворогом вели 648-й стрілецький полк під командуванням майора Алесенкова, 200 стрілецька дивізія полковника Людникова, артилеристи 1-ої протитанкової бригади генерала Москаленка, танкісти 14 дивізії 18 механізованого корпусу, 5 армії генерал-лейтенанта Потапова.
Селище Рожище було окуповане німцями 26 червня 1941 року в четвер        о 6-ій годині ранку.
Рожище і район в період війни були дуже зруйновані. Німецькими жандармами і гестапо під проводом коменданта Рожища Пойкерта було розстріляно 6022 чол., з них 2470 дітей. Проведено три масові розстріли: перший в жовтні 1941 року в урочищі Дехтяниця – 600 чоловік і 3 жінки; другий – за містом, поряд з піщаним кар’єром, - 4600 людей переважно єврейської національності; третій – на єврейському кладовищі в 1942 році розстріляно 400 чоловік. Розстріли проводилися і в селах району. У Навозі вбито 35 чоловік, Лукові – 28 , Смердині (нині Крижівка) – 18 чоловік . Майже повністю знищено 5 сіл. У Населення району було пограбовано 2549 корів, 1159 коней, 3607 свиней, 460 тисяч 348центнерів зерна, 317 тисяч 400 центнерів картоплі. Всього населенню було завдано збитків на суму 157 млн. 273 тис. 576 крб.
Рожище було визволено 20 березня 1944 року о 3 годині ночі в понеділок. Рожище знову стало районним центром.
28 квітня 1944 року розпочав діяти виконком районної ради. Були затверджені склад виконкому, завідуючі окремими відділами, затверджено сітку шкіл на 1944-1945 навчальний рік та закріплені підприємства місцевого значення за відомствами. На той час в районі працювали газогенераторні млини в Рожищі, Соколі, Залісцях, Копачівці, електростанція, слюсарно-механічна майстерня та сукняно-вовняна фабрика на Вовнянці.
За паспортом району станом на 10 жовтня 1944 року територія району становила 66315 га, з яких 39888 га орної землі, 17179 га – луки і пасовища, 2088 га ліси  та 1992 га займали озера, ставки, річки. В районі діяла 41 сільська рада, було 146 населених пунктів, населення 31538 чоловік (з них: 7768 поляків, 50 чехів),  нараховувалося 8721 селянське господарство.
Про розмах та темпи відбудови народного господарства говорять такі дані: вже на початок 1948 року було відбудовано 1123 житлових будинки, приміщення 21 сільської ради, 22 клуби, 5 шкіл, 4 медпункти, 2 лікарні. Працювало 20 споживчих товариств, 57 магазинів. До вересня 1948 року був організований 51 колгосп.
Було відбудовано залізничну станцію, відновлено артіль по розпилу лісоматеріалу на дошки та виготовленню бондарних виробів, яка у 1960 році стала Рожищенською меблевою фабрикою.
25 квітня 1944 року суконна фабрика на Вовняні була перейменована в артіль  "Рекорд", яка згодом стала фабрикою "Динамо".
У 1946 році була заснована фабрика "Лучанка".
20 травня 1947 року заснована машинно-тракторна майстерня, яка спеціалізувалася на ремонті сільськогосподарської техніки. Згодом з неї виник ремонтний завод, а з 1 квітня 1975 року його перейменовано в "Рожищефермаш". В 1964 році задіяв потужний ливарний цех. Активно стало діяти районне об'єднання "Сільгосптехніка" по ремонту сільгоспмашин.
В 1949 році на базі молочарні був заснований сирзавод. У 1973 році було збудовано нове приміщення.
В 1960 році харчокомбінат поповнився консервним цехом для переробки фруктів та овочів.
У 1964 році реконструйовано хлібопекарню.
З 1940 по 1967 роки виробництво промислової продукції зросло більше як у 20 разів. Кращим стало побутове обслуговування жителів, розгорнулося житлове будівництво. За післявоєнний час споруджено 182 комунальних та 2178 індивідуальних будинків. Протягом 1966-1967 років завершено будівництво готелю, кафе, ресторану, комбінату побутового обслуговування.
В 1949-1951 роки насаджено великий парк. Монумент Вічної Слави відкрито 9 травня 1963 року. На розі вулиць Незалежності і Мостової впорядковано сквер,  в якому височить пам’ятник Богдану Хмельницькому.
У післявоєнний час докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1960-1961 роках споруджено два нові лікувальні корпуси районної лікарні. Працюють туберкульозне та інфекційне відділення, жіноча і дитяча консультації, поліклініка. На початку 1964 року став до ладу з просторими і світлими палатами пологовий будинок. Лікувальні заклади обслуговували 29 лікарів і 74 середні медичні працівники.
Успішно розвивалася народна освіта У 1966-1967 роках у Рожищах працювало 1 середня, 2 восьмирічних загальноосвітніх школи, школа робітничої молоді, консультаційний пункт заочної середньої школи, зооветеринарний технікум, медичне училище, спортивна школа. У загальноосвітніх школах навчалося 2050 учнів, з них у вечірній середній школі – 350 учнів, у зооветтехнікумі, включаючи і заочний відділ набувало спеціальностей – 1000 і в медичному училищі – 120 студентів. В школах працювало 125 вчителів, переважно з вищою освітою, 17 педагогів нагороджено знаком "Відмінник народної освіти УРСР".
Значно зросла культосвітня робота в районі, які сприяло будівництво закладів культури: будинок культури, кінотеатр, літній кінотеатр, 3 – клуби на промислових підприємствах, бібліотека. Будинок культури звели методом народної будови в 1949-1951 роках. Почали працювати гуртки художньої самодіяльності: об'єднаний і чоловічий хори, вокальна група. танцювальний колектив,естрадний оркестр,оркестр народних інструментів та духовий,театр. У 1968 році за успіхи досягнуті у розвитку самодіяльного мистецтва Рожищенському драматичному гуртку присвоєно звання народний театр.          У  1961році був побудований кінотеатр «Мир» на 350 місць.
У 1977 році - відкрито історико-краєзнавчий музей, якому у 1979 році присвоєно звання народний.
З початку 80-х років ХХ століття значно зросло будівництво об'єктів соціально-культурного призначення Рожищенського району.
Дитсадки: 1980 р. - с.Сокіл (на 25 місць); 1981 р. - с.Мильськ (на 25 місць); 1982 р. - м.Рожище (на 90 місць); 1986 р. - с.Доросині  (на 90 місць); 1987 р. -с.Літогоще (на 50 місць); 1988 р.- с.Малинівка (на 25 місць); 1989 р. - с.Носачевичі (на 25 місць); 1990 р. - с.Рудка-Козинська (на 95 місць); 1990 р. - с.Городині (на 25 місць); 1992 р. - с.Дубище (на 140 місць).
Школи: 1984 р.- с.Щурин (на 320 місць);  1985 р. - м.Рожище (на 784 місця) №4; 1987 р. - с.Носачевичі ( на 192 місця); 1987 р. - с.Квітневе (на 120 місць); 1988р. - с.Кременець (на 192 місця); 1988 р.- с. Яблунівка (на 40 місць); 1989 р. -м.Рожище (на 624 місця) №3; 1990 р.- с.Городині (на 40 місць); 1991 р. - с.Береськ (на 192 місця.); 1993 р. - с.Крижівка (на 108 місць); 1994 р. -             смт. Дубище (на 496 місць); 1998 р. - м. Рожище (створено притулок для неповнолітніх,охоплено 160 дітей).
Клуби: 1983 р. - с. Луків (на 150 місць);  1985 р. - с. Оленівка (на 150 місць); 1987р.-с. Ясенівка (на 200 місць);  1988 р. - с.Крижівка (на 200 місць).
Поліклініка: 1984 - м. Рожище .
Лікарня: 1985 р. - м. Рожище ( на 250 місць).
За період незалежності відбувається зріст духовних і культурних потреб громадян. У 1992 році згідно Указу Президента України утворено Рожищенську райдержадміністрацію. Збережено і збільшується мережа загальноосвітніх шкіл, позашкільних закладів у районі. Створено нові колективи художньої самодіяльності. Відбувається створення нових релігійних конфесій, будівництво нових церков. З 1994 р. почалося прокладання газопроводів по селах району.
Промисловість району представлена підприємствами: ПАТ «Рожищенський сир завод»,який спеціалізується на виробництві твердих і плавлених сирів; МПП»Дельта» - виробництво металопродукції,металоконструкцій;спільне україсько-російське аграрне товариство» Рожищенський комбікормовий завод»; фабрика «Динамо» - виробництво швейних виробів;мале підприємство «Оксеол» - вироби з чавуну; П.П.»Ліспромсервіс» - виробництво дерев’яної тари; ВАТ «Рожищенська меблева фабрика».
В Рожищенському районі в системі агропромислового комплексу функціонує більше 30 підприємств сільськогосподарського спрямування різних форм власності, 12 фермерських господарств та близько 15 тисяч особистий селянських господарств.
Сільськогосподарські підприємства району спеціалізуються на вирощуванні зернових (озима пшениця, жито, ячмінь, овес, зернобобові), технічних культур (цукровий буряк, картопля). В тваринництві основним напрямком діяльності господарств є свинарство.

Матеріали взято із:
1. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. - К.: Вид-во Головна редакція УРЕ AH УРСР, 1970. - С. 603 - 613.
2.Рожищенський край: історія, культура, промисловість, сільське господарство. – Львів. – 24с.
3. Науковий збірник "Минуле і сучасне Волині та Полісся. Рожище і рожищенці в історії Волині та України: проблеми волинезнавства". Матеріали ХХІІІ обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, Луцьк-Рожище,  23 травня 2007р. – Луцьк, 2007. – С.11-18.
4. Рожищенська земля // Вісник, 2004. - 18 берез.
5. Климчук Р. Так розвивалося Рожище // Наш край, 1999. -  13 берез.
6. Це наша з тобою історія // Наш край, 2010. – 18 берез, 25 берез.